БЕЗХВО́СТИЙ, а, е.
1. Який не має хвоста. Сміються [з щуки] всі, карасики найбільш: "Догралася! Тепер мовчи та диш, Безхвостая проява!" (Гл., Вибр., 1957, 142); Як би приманити хоч поганесенького якогось, хоч безхвостого шпака? (Донч., VI, 1957, 251).
2. у знач. ім. безхво́сті, тих, мн., зоол. Ряд класу земноводних, які, виростаючи, втрачають хвіст. Земноводні поділяються на безхвостих (жаба, ропуха) і хвостатих (тритон) (Зоол., 1957, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 152.