Про УКРЛІТ.ORG

безум

БЕ́ЗУМ, у, ч.

1. тільки одн., поет. Те саме, що безу́мство. Та землю не скорив одеську, Життям торгуючи людським, Ні туполобий Антонеску, Ні фюрер в безумі гидкім (Рильський, II, 1956, 284); [Мефістофель:] Його думки на безум хворі. Ширяють десь в непевній далині (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 14).

2. діал. Безумець. — В чім, в чім тобі помогти, ти, безуме якийсь? (Фр., III, 1950, 173).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 151.

вгору