БЕЗТЯ́МНО. Присл. до безтя́мний. Голова їй морочилась, вона світа перед очима не бачила. Безтямно взяла зі стола групу Адоніса й Венери і.. крутила її в руках (Л. Укр., III, 1952, 547); За те, що Степан безтямно захоплюється морем, його й прозвали хлопці адміралом (Коп., Вибр., 1953, 526).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 150.