БЕЗТУРБО́ТНО. Присл. до безтурбо́тний. Вихиливши у вікно голову, вона [Наталя].. пильно дослухалася, а разом із тим приспівувала стиха, неповинна, безтурботно… (Вас., II, 1959, 61); Марина безтурботно і весело щось розповідала (Сміл., Пов. і опов., 1949, 43); — А от погані господарства — це річ інша, до них так безтурботно ставитись ніяк не можна (Мик., II, 1957, 352).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 150.