БЕЗТУРБО́ТНИЙ, а, е.

1. Який байдуже, спокійно ставиться до труднощів життя, не журиться ними. Він засинає, міцно заколисаний мріями і снами, безтурботний і щасливий (Грим., Син.., 1950, 25); // Вільний від турбот. Перед нею проходило її сите, безтурботне життя (Мик., II, 1957, 295); // Який виражає безтурботність. Діти бавляться у дворах, сповнюючи чисте весняне повітря безтурботним галасом та вереском (Ткач, Плем’я.., 1961, 122).

2. Те саме, що недба́лий. Сільськогосподарські органи.. повинні рішуче покінчити з практикою безтурботного ставлення до насінництва в колгоспах (Колг. Укр., 2, 1957, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 150.