БЕЗТАЛА́ННЯ, я, с.
1. Гірка, лиха доля; недоля. — Та коли ж таке безталання мов! Така мені доля гірка випала (Вовчок, І, 1955, 114); Розвіялося оплакане всіма віками дівоче безталання (Горд., Вірність, 1943, 6); Через свої твори Мирний провів ідею про те, що причиною безталання трудящих мас є не їх зіпсованість, — як то твердили буржуазно-поміщицькі ідеологи, — а ненависний економічний, суспільно-політичний лад (Літ. газ., 27.I 1955, 3).
2. рідко. Те саме, що безда́рність. О, як ненавидів Олексій Іванович усіх отих, що прикривали своє безталання, свою ледачість і нездарність готовенькими формулами красивості, винайденими тисячу років тому! (Загреб., День.., 1964, 232).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 149.