БЕЗТАЛА́ННИК, а, ч. Безталанна, нещасна людина. Такий недотепа, такий безталанник був і Грицько Вареник, батько цієї самої дівчини (Мирний, І, 1954, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 149.

Безталанник, ка, м. Несчастный человѣкъ, горемыка, неудачникъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 46.