БЕЗСТРА́СНИЙ, а, е, рідко. Який не піддається пристрасті, до всього ставиться з холодним спокоєм, не виявляє ознак пристрасті; байдужий. У нас люди звикли, що наука та публіцистика мусять говорити мовою сухих, безстрасних мумій, а не живою мовою певної в своїх поглядах людини (Л. Укр., V, 1956, 62); // Який виражає байдужість. В холодному, безстрасному тембрі голосу, звичному до панування, Сахно відразу впізнала ту особу, що балакала допіру через гучномовець (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 148.