БЕЗСМЕ́РТНИК, а, ч. Народна назва рослин із сухими квітками, переважно безсмертків і тмину. На покутті стояли образи в срібних шатах, заквітчані васильками, гвоздиками, безсмертниками (Мирний, II, 1954, 232); Над їхнім [бійців] прахом зацвіта ромен, Безсмертник бронзовий розплющив кругле око (Мал., II, 1956, 245).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 146.

Безсмертник, ка, м. Раст.: безсмертникъ, Helychrisum arenarium. Dc. Анн. 163. Вх. Пч. II. 32.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 45.

безсме́ртник = безсме́ртка — на­родна назва рослин із сухими кві­точками, перев. безсмертків і кми­ну; народний символ вічності; квітку чіпляли до весільного меча; ці квіти, зірвані дівчатами на Маковія, вплітали в коси на Благові­щення; про квіти читаємо в Олек­сандра Олеся: «Ці квіти — спогади про світлі дні… І хай відносин світ погасне, А спогади все ж будуть жить в мені; Нагадувать про дні, про ночі теплі, ясні…». На покутті стояли образи в срібних шатах, за­квітчані васильками, гвоздиками, безсмертниками (Панас Мирний); Безсмертник бронзовий розплющив кругле око (А. Малишко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 32.