БЕЗСЛІ́ДНО. Присл. до безслі́дний. Марина безслідно зникла, пропала (Мирний, IV, 1955, 237); Настя слухає, пестливо гладить голівку малої внучки, і давні безсонні ночі з чорними маревами десь утікають безслідно (Козл., Лелеки.., 1953, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 146.

Безслідно нар. Безслѣдно. Конис. (О. 1861. І. 321). І безслідно, мов та мрія, навіки пропали. Млак. 92.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 45.