БЕЗСЛОВЕ́СНИЙ, а, е.

1. Який не має здатності говорити. Вдома неначе підміняли старого фахівця Любчика. Він перетворювався на безсловесну рибу… (Хижняк, Невгамовна, 1961, 158); [Онисько Чугай:] Полягли наші гурти геть усі до останнього симентала., Бачить же, проклятий [німець], що то безсловесна скотина, і бомбить (Мокр., П’єси, 1959, 137); // Який робиться, відбувається без слів. І здавалося йому, що таке його безсловесне кликання мусить мати гіпнотичну.. силу (Крим., А. Лаговський, III-IV, 63).

2. Який завжди мовчить; мовчазний; який не заперечує, не протестує проти чого-небудь; покірний. Краще не жити, ніж доживати вік такою безсловесною рабинею, таким нещасним попихачем, безнадійним послугачем, як ота безталанниця! (Л. Укр., III, 1952, 547); Його [Івана] вигнано, як пса, і він, як пес, скорився й вийшов, безпомічний, безсловесний, полохливий (Коцюб., І, 1955, 405); Настя мовчала, пригноблена, прибита.. Кінець: рабиня, річ, безсловесна істота, яку продають, калічать, безчестять, як цього забажає власник (Тулуб, Людолови, І, 1957, 162).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 146.