БЕЗСЛА́В’Я, я, с. Погана слава; ганьба, безчестя. Безслав’я, наче та болячка, І сон і їжу одбира (Мирний, V, 1955, 288); Цілу ніч прождав я… Сором і безслав’я! Хлопця одурила. Посміхом зробила! (Олесь, Вибр., 1958, 394); Життєву путь свою Нерівна і хитаючись верстав я.. Але ніколи чорного безслав’я Я не доходив — утопить свій дар У чорній лжі (Рильський, Поеми, 1957, 208).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 146.