БЕЗСКОРО́МНИК, а, ч., заст. У віруючих — людина, що суворо додержується постів. Він був святобожний, начитаний у богослов’ї, безскоромник і любитель обряду (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 541).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 146.

Безскоромник, ка, м. Постникъ. Конотоп. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 45.