БЕЗСИ́ЛЛЯ, я, с.
1. Фізична слабість, знемога. Хоч вона [хвороба] його й не трясла, зате інше нівечила, — то безсиллям, то таким поганим настроєм духу (Мирний, V, 1955, 422); Якась знемога, якесь безсилля опанувало його (Коцюб., І, 1955, 218).
2. Нездатність або неспроможність що-небудь зробити, подолати. В почуттю своєї нижчості, свого безсилля і ненастанного роздразнення Іцко дивився на Германа як на свого особистого ворога (Фр., VIII, 1952, 412); Безсилля людини в боротьбі з природою і гнітом суспільних відносин породило віру в чудеса, бо слабість, як відзначав Маркс, завжди шукала порятунку в надії на чудо (Наука.., 10, 1958, 50); — Пішовши звідси, ви лише розпишетесь у своєму безсиллі (Шовк., Інженери, 1956, 225).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 145.