БЕЗРУ́КИЙ, а, е. Який не має руки або рук, втратив руку (руки). Маріка сиділа на печі, мляво одівала свою безруку й безносу ляльку (Вас., II, 1959, 216); І от тоді з’являється безрукий дід і підходить до нас (Ю. Янов., І, 1954, 84): // у знач. ім. безру́кий, кого, ч. Той, хто не має руки або рук. Казав сліпий до глухого: "Слухай, як безрукий голого обдирає" (Укр.. присл.., 1955, 326)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 145.