БЕЗРОБІ́ТНИЙ, а, е.

1. Який не має роботи, заробітку, не знаходить застосування своїй праці. Розумієш, чим Івась її заспокоює? "Тато тепер безробітні, не проси хліба, бо немає… Води напийся" (Шиян, Баланда, 1957, 105); // у знач. ім. безробі́тний, ного, ч.; безробі́тна, ної, ж. Той, хто ніде не працює, не має роботи. Утворення резервної армії безробітних — такий же неминучий результат застосування машин в буржуазному землеробстві, як і в буржуазній індустрії (Ленін, 1, 1948, 433); Батько два роки тому навесні пішов з безробітними домагатись роботи (Козл., На переломі, 1947, 132).

2. заст. Вільний від роботи; неробочий. Вільне, безробітне його життя текло, як медова річка (Н.-Лев., II, 1956, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 144.