БЕЗПІДСТА́ВНИЙ, а, е. Який не має підстави, підстав; необгрунтований. [Стась:] Мені здається, що взагалі увесь цей переполох безпідставний (Вас., III, 1960, 384); Твердження, буцімто.. розвиток письменності підтинає під корінь квітуче дерево народної поезії, цілком безпідставні (Рильський, III, 1956, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 139.

Безпідставний, а, е. Неосновательный; бездоказательный. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 44.