Про УКРЛІТ.ORG

безпуття

БЕЗПУ́ТТЯ1, я, с., рідко. Те саме, що безпу́тство. Сувора натура, загартована давнім злиденним життям, м’якшала: він [Чіпка] тепер соромився свого давнього безпуття (Мирний, II, 1954, 253); // Безладдя. [К о н о н (зітхає):] Коли б мати були живі, не було б у нас цього розгардіяшу та безпуття! (Кроп., II, 1958, 477).

БЕЗПУ́ТТЯ2, я, с., рідко. Те саме, що бездорі́жжя. Чим далі вони їхали, тим більше було безпуття (Скл., Святослав, 1959, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 143.

вгору