БЕЗПУ́ТНИК, а, ч., розм. Безпутна людина. [Сестра Серахвима:] Отак вона завжди: як п’яницю то й криє, безпутника якого то й покриває (Мирний, V, 1955, 79).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 143.