БЕЗПРИНЦИ́ПНИЙ, а, е. Який не має певних принципів, твердих переконань, поглядів. — Це людина, як бачиш, зовсім безпринципна. Це метелик, що весело пурхає на сонці (Н.-Лев., І, 1956, 615); [Пронашка:] Це дрібний і безпринципний писака (Мик., І, 1957, 222); // Який не виражає певних принципів, твердих переконань. Суб’єктивна, безпринципна і ненаукова критика доведена у нього [Германа Бара] до того, що робиться виразом капризу (Фр., XVI, 1955, 255); Треба покінчити з благодушним, безпринципним рецензуванням поганих фільмів (Довж., III, 1960, 209).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 142.