БЕЗПЕРЕМІ́ННО.

1. заст. Присл. до безперемі́нний. Він безперемінно був маршалом, а маршал був тоді не те, що тепер предводитель (Мирний, IV, 1955, 221).

2. присл., діал. Обов’язково, неодмінно.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 138.

Безперемінно нар. Непремѣнно. Уночі безперемінно буду. О. 1862. VІІ. 43.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 43.