БЕЗНАСТА́ННО. Присл. до безнаста́нний. Безнастанно підганяв [багач] своїх дітей і наймитів (Стеф., І, 1949, 124); Ми будемо безнастанно удосконалювати свою бойову майстерність (Вишня, І, 1956, 310); Паровоз, безнастанно збільшуючи рух, помчав до помосту (Десняк, II, 1955, 320).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 135.