БЕЗЛЮ́ДНИЙ, а, е. В якому (на якому) немає людей; незаселений, дикий. В степу, безлюдному степу, В далекій неволі. Ти сіяла, пишалася (Шевч., II, 1953, 284); Юнак опинився в справжній гірській країні — дикій, безлюдній, укритій тайгою (Донч., III, 1956, 360); // З якого зникли люди, в якому (на якому) зараз немає нікого, який рідко відвідують. Нема вже села. Дорога й дорога, безлюдная доріженька попередо мною… (Вовчок, І, 1955, 118); Вони вийшли з кав’ярні, посідали на трамвай і поїхали до Стрийського парку, який іще був зовсім безлюдний (Фр., IV, 1950, 319); Десь недалеко ще гуркотів бій, і село.. здавалося йому змертвілим, безлюдним (Жур., До них іде.., 1952, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 133.