БЕЗКРА́ЙНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до безкра́йній; безмежність. Його постать зникла — розтанула в зеленавій безкрайності місячного неба (Смолич, II, 1958, 117); Безкрайність і кінець прядуть єдину сталь. Бо світ скінченний, і безкраїй він же (Бажан, І, 1946, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 132.