БЕЗКОНЕ́ЧНИК, а, ч., рідко.

1. Те, що не має кінця. Мов чайка. Що.. все кричить, і б’ється, й колесить, — Отак і Каїнова дума-скрута В тім безконечнику металась, билась Без виходу (Фр., X, 1954, 383); * У порівн. Хати, сонні і тихі, одну минеш, друга встає на дорозі, як безконечник (Коцюб., II, 1955, 48).

2. Вид візерунка, схожого на спіраль. Молодиці.. понашивали од злості таких безконечників, що потім прийшлось їм довго випорювать та розплутувати (Н.-Лев., II, 1956, 292).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 131.

Безконечник, ка м.

1) Родъ узора на писанкѣ — спираль.

2) Писанка съ такимъ узоромъ. КС. 1891. VI. 370.

3) Писати безконечником. а) Разрисовывать писанку узоромъ въ видѣ спирали. б) Писать безконечно. Коли б я була письменна, я б до тебе безконечником листи писала, що дня посилала. МВ. І. 50.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 41.