БЕЗКА́РНИЙ, а, е. Який не дістав покарання, залишається без покарання. Зойки роздовбували стіни, важили на спокій, руйнували все живе і здібне мислити в цьому приміщенні безкарного насильства (Кач., II, 1958, 328).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 130.

Безкарний, а, е. Безнаказанный. Безкарні боги. О. 1861. I. 94.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 40.