БЕЗЗВУ́ЧНО. Присл. до беззву́чний. Беззвучно запали двері за Аглаєю-Феліцітас у замок (Коб., III, 1956, 419); Учениця замовкла, беззвучно поворушила губами (Донч., V, 1957, 551).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 129.