БЕЗЗА́ХИ́СНИЙ, а, е.

1. Який не має захисту, оборони. Чого вони прийшли сюди, в цей степовий беззахисний порт? (Гончар, Таврія.., 1957, 337); А кіннота все мчала до беззахисних варшавських воріт (Ле, Наливайко, 1957, 279).

2. Який не може захистити себе; безпорадний, безпомічний. Світ широкий, а де в нім подітися бідному, беззахисному? (Фр., І, 1955, 363); Кирило пожалів беззахисного, затурканого хлопця (Хижняк, Д. Галицький, 1958. 204); * Образно. І вранішній прорізаний лиманами степ, і відкрите небо над ним, і по-дівочому беззахисні тополі — все, причаївшись, наче ждало якогось нещастя (Гончар, II, 1959, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 128.