БЕЗЗАКО́ННИК, а, ч., заст. Той, хто порушує закон. Цар.. зараз же бомагу й посилає. Щоб беззаконника такого-то схопить (Гл., Вибр., 1957, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 128.

Беззаконник, ка, м. Беззаконникъ, преступникъ. Зараз же бумагу посилає, щоб беззаконника такого то схопить. Гліб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 40.