БЕЗЖУ́РНО. Присл. до безжу́рний. Живу собі, як пташка та, безжурно (Мирний, III, 1954, 169); Як наші діти цвірінчать безжурно. Простуючи до школи сніжним ранком (Рильський, Мости, 1948, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 128.

Безжурно, нар. Безпечально, весело. Весело мені жилось, безжурно. Г. Барв. 526. Цікаво їй було, з чого так безжурно, так весело молотники сміялися. Г. Барв. 308.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 40.