БЕЗДУ́ШНІСТЬ, ності, ж. Властивість за знач. безду́шний 2, 3. [Любов:] Наше бідне століття стільки вже ганьби прийняло за необачність, бездушність, егоїзм своїх дітей (Л. Укр., II, 1951, 13); Цей сміх вразив її найбільше. У ньому бриніли бездушність, тупа жорстокість (Донч., І, 1956, 485).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 127.