БЕЗДУ́МНО. Присл. до безду́мний. Юзя.. одчинила вікно і сіла край нього, бездумно дивлячись у простір (Л. Укр., III, 1952, 659); Метелик ранній пролетів бездумно (Рильський, Поеми, 1957, 290).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 127.