БЕЗДУ́МНИЙ, а, е. Позбавлений будь-яких думок, міркувань. — Ні, ще одного спробую, — сказав по довгій хвилі бездумного остовпіння Невеличкий (Фр., VIII, 1952, 226); Катя мовчала і дивилась перед собою бездумним поглядом (Гур., Наша молодість, 1949, 292); // Безтурботний, легковажний. — Слухай, Криничний, — перебив його бездумне базікання Доронін. — Я прийшов не в гості (Руд., Вітер.., 1958, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 127.