БЕЗДОРІ́ЖНІЙ, рідше БЕЗДОРО́ЖНІЙ, я, є. Який не має доріг, придатних для сполучення. Радянські танки, пробиваючись лісисто-гірською бездоріжньою місцевістю на північ від Будапешта, досягли Дунаю (Гончар, І, 1954, 205); Він пробивавсь бескеттям бездорожнім (Воронько, Тепло.., 1959, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 127.