БЕЗДО́ННО. Присл. до бездо́нний 2. Дивлячися в воду, побачив [Мирон] нараз замість плиткого дна, камінчиків і м’яких зелених поносів водоросту — одну бездонне глибоку синяву (Фр., І, 1955, 233); Ненавидь ворога-людожера.. Будь бездонна щедрим на відплату за зло, заподіяне тобі! (Довж., III, 1960, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 126.