БЕЗДА́РА, и, ч. і ж. Людина, яка не має таланту взагалі або в якійсь певній галузі; нездара. Бездари, що грізним фронтом ідуть в літературу, далеко енергійніші і більш пристосовані до боротьби за місце в літературі, ніж більше обдаровані одиниці (Вас., IV, 1960, 59); [Антін:] Для своєї мерзенної ролі він виявився морально цілком готовим. Чужак, бездара і.. кар’єрист (Лев., Нові п’єси, 1956, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 125.