БЕЗГРУНТО́ВИЙ, а, е.

1. Те саме, що безземе́льний. Дані інвентарів цих [Ямпільського повіту] сіл про поділ селян на грунтових і безгрунтових такі: кількість перших зменшилася з 291 до 289 (Укр. іст. ж., 4, 1960, 39).

2. Який здійснюється не в грунті (про вирощування рослин). Безгрунтове вирощування овочевих культур забезпечує більш раннє достигання плодів (Колг. Укр., 1, 1962, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 124.