БЕЗГОМІ́ННЯ, я, с. Відсутність гомону, звуків, голосів; тиша. На місяцеві споконвіку безвітря, безгоміння (Сл. Гр.); — Мене якось бентежить оця тиша у селі, — майже пошепки сказала Ніна, щоб не дуже порушувати безгоміння (Коп., Земля.., 1957, 85); І морок вливається в парк, і тиша над парком спливла, І никнуть будівлі навкруг, сповиті важким безгомінням (Бажан, Роки, 1957, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 124.