БЕЗГОЛО́ССЯ, я, с.

1. Повна втрата або погіршення голосу.

2. Відсутність звуків; тиша. Пустель і тюрем безголосся, Жагучий крик кривавих сліз, — Усе, що в них [очі] ввійшло й впеклося. Він нерозтрачено проніс (Бажан, Роки, 1957, 241).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 123.