БЕЗВУ́СИЙ, рідко БЕЗУ́СИЙ, а, е.
1. Який не має вусів. Хома видимо глузує. В зморшках старого безвусого виду глибоко залягла злість (Коцюб., II, 1955, 34); Безвусий Брянський по старшинству був весільним батьком (Гончар, III, 1959, 189).
2. перен. Дуже молодий. [Спартак:] Коли я був безвусим юнаком, Я уявляв собі нову людину Як суміш із заліза та бетону (Дмит., Драм. тв., 1958, 45).
3. Те саме, що безо́стий. Після вусатої жовтогарячої озимої [пшениці].. закрасувались такі ж неозорі масиви уже безвусої, булькатозернистої і ще рутої ярої (Баш, Надія, 1960, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 123.