БЕЗВИ́ЇЗНО, присл. Постійно, не виїжджаючи нікуди. Кирило Іванович Голуб.. безвиїзне живе у своєму хуторі на Глибокій (Мирний, І, 1954, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 120.