БЕЗВЕ́РХИЙ, а, е.

1. Який не має верхівки, верху. Летів ворон через безверхе дерево (Номис, 1864, № 13759).

2. Який не має даху (про будівлю). Тяжко матір покидати У безверхій хаті (Шевч., І, 1951, 243); Баштан жовтіє понад яром. Курінь безверхий ніби спить… (Рильський, І, 1956, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 120.

Безверхий, а, е.

1) Не имѣющій вершины.

2) Не имѣющій крыши. Тяжко матір покидати у безверхій хаті. Шевч.

3) О зданіи: не имѣющій трубы. Аф.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 37.