БЕЗБОРО́ННИЙ, а, е.

1. На який не поширюється заборона; не пов’язаний з перешкодами; вільний. Стенографістки мали безборонний доступ у всі відділи головного штабу (Рибак, Час., 1960, 59).

2. Неспроможний себе оборонити, захистити; позбавлений захисту; беззахисний. [Орфей:] І знову на місто безборонне вдарить ворог (Л. Укр., І, 1951, 449); Здавалося, розбурхане море вогню кипіло.. і йшло сердитими хвилями на чорні безборонні плавні (Коцюб., І, 1955, 355); — Стривай, пане, — сказав Хліб.. — Ти взяв мене в полон п’яного, коли я спав безборонний (Довж., І, 1958, 250).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 120.