БЕЗ1, прийм., з род. в.
1. Уживається при вказівці на відсутність кого-, чого-небудь. Що то за життя нудне без сім’ї, без дружини! (Вовчок, VI, 1956, 257); Але ж Матерія якраз і є та сила, без якої й самий Дух не може існувати (Тич., II, 1957, 63); // у сполуч. з ім. у род. в. Уживається як означення (предмета або особи). Дивлюся, в могилі усе козаки: Який безголовий, який без руки (Шевч., II, 1953, 232); // у сполуч. з деякими ім. Уживається у значенні прислівника від відповідного іменника з префіксом без або н е. Не висне ще без сил робочая рука (Сос., І, 1957, 298); // у сполуч. з абстр. ім. перев. із знач. дії або стану. Передає заперечення дії. Так-то проживає Олеся, працюючи без спочинку, без утоми (Вовчок, І, 1955, 29).
◊ Не без то́го, щоб не… — буває (бувало), трапляється (траплялося), що… Не без того, щоб часом не посварив [чоловік], не раз було і попоб’є; а все ж я за ним лиха не зазнала (Л. Укр., III, 1952, 470).
2. Крім. От тепер я помочі не маю, тільки маю жалощі дівочі, чи й без них мені не досить жалю? (Л. Укр., І, 1951, 392).
3. у сполуч. з кільк. числ. Вказує на кількість, якої не вистачає до потрібної. Грими ж но, хвилино страшна і велична. Всім, вікам і народам всім: 21 січня. Без десяти сім (Бажан, Роки, 1957, 6); Без ста грамів кілограм.
БЕЗ2, у, ч., діал. Бузок. Як гарно зацвів без (Сл. Гр.); * У порівн. Семениха попісніла: побіліла, як стіна, губи стали сині, як без (Март., Тв., 1954, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 118 - 119.