БЕ́ВКНУТИ, ну, неш, док.
1. неперех. Однокр. до бе́вкати 1. В селі бевкнув дзвін на гвалт (Н.-Лев., II, 1956, 195); Бевкнули востаннє дзвони (Вирган, Квіт. береги, 1950, 169).
2. перех. і без додатка, розм. Сказати що-небудь коротко, уривчасто глухим, низьким голосом. Коли один із отців бевкнув "Благослови, отче", Данило Харитонович навіть підскочив і захрестився (Панч, В дорозі, 1959, 9); // Сказати що-небудь необдумано, необережно. Дивись, щоб не бевкнула кому, що я тут. Не бевкнеш? (Чаб., Катюша, 1960, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 118.