БА́ШТА, и, ж.

1. Висока і вузька споруда багатогранної або круглої форми, що будується окремо або становить частину будівлі; вежа. Ворота в баштах запирали (Котл., І, 1952, 279); Вдаряє дванадцять на башті Кремля! (С. Ол., Наші знайомі, 1948, 123); Могутньо здіймається цегляна водонапірна башта (Гончар, Таврія.., 1957, 87); * У порівн. Вона [гора Соколиця] вузька, висока, неначе башта величезного готицького собора [собору] (Н.-Лев., II, 1956, 397).

2. військ. Верхня обертова частина корпусу танка або броньованого автомобіля; вишка на судні, в якій містяться гармати й кулемети. Капітан стояв, висунувшись по груди з башти (Перв., Атака.., 1946, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 115.

Башта, ти, ж.

1) Башня. Лукаш. 110. Змурував високу багату. Грин. І. 128. Михайлик — лицарь був, да як зійшов на башту, да пустив з лука стрілу. ЗОЮР. I. 3.

2) Старая толстая ель. Шух. І. 177. Ум. Баштонька, башточка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 35.

ба́шта = ве́жа — висока і вузька споруда багатогранної або круглої форми, що будується окремо або становить частину будівлі (напри­клад фортеці); збереглася так звана башта Баторія в мурах м. Кам’янця-Подільського, а також «Порохова башта» в мурах м. Львова; здавна служила місцем ув’язнення; у цер­ковній символіці — емблема Бого­родиці. Ворота в баштах запирали (І. Котляревський). Тойді сироту Степана, Козака лейстрового, Ота­мана молодого, Турки-яничари лови­ли, З гармати гримали, В кайдани кували, В Цареградську башту сажали (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 30.