БАША́, і, ч. У давній Туреччині і Єгипті — титул найвищих урядовців, вельмож та генералів. У туркені яничари І баша на лаві (Шевч., І, 1951, 200); — Надивилися ми там [у Сінопі] на всячину: і на сади райські, і на палаци башів, і на муки невільницькі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 115.

I. Баша, ші, м.

1) Паша. Баша турецький басурманський, недовірок християнський. Дума. Ум. Башенько. Ой миленька, миленька, відсунься від башенька. АД. І. 164.

2) Опьяняющій напитокъ изъ молотаго проса. Лебед. у.

II. Баша, шати, с. Сынъ паши, молодой паша. По Чорному морю молоде паня, турецьке баша, галярою гуляє… І до дівки Санджаківни прибувало. КС. 1882. Хп. 505.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 34.