БАТЬКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.

1. перех. і без додатка. Лаяти, сварити, образливо згадуючи при цьому батька. Він.. дав волю серцю, став батькувати, лаятись… (Мирний, І, 1954, 153); Потім доберем, кому дякувати, а кого батькувати (Головко, II, 1957, 257).

2. неперех., рідко. Бути батьком (у 1 і 3 знач.). Ой і важко батькувати, маючи таку гарну та вродливу дочку, як Одарка в Юхима (Ле, Вибр., 1939, 99); Батьку козацький, славний лицаре!.. Час-пора йти на Вкраїну батькувати… (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 113.

Батькувати, ку́ю, єш, гл.

1) Бранить, задѣвать бранью отца. Вона як подивилась, давай його батькувати: «Ти, каже, сякий-такий сину!.». Рудч. Ск. II. 7.

2) Быть отцемъ. Мил. 210. Быть посаженнымъ отцемъ.

3) Быть начальникомъ; дѣйствовать въ качествѣ отца. Батьку козацький, славний лицаре! Доки тобі тута пустувати? Час пора йти на Вкраїну батькувати… ЗОЮР. І. 320.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 33.