БАС, а, ч.
1. Низький чоловічий голос. Троянські плакси тут ридали. Як на завійницю кричали, Еней зарюмав басом сам (Котл., І, 1952, 268); Співають чумаки хриплими басами (Довж., Зач. Десна, 1957, 517); // Співець з таким голосом. Сам народний бас, що сидів попереду, теж вибіг на сцену, трохи поспівав, ткнув перед усіма пальцем на своє горло і втік до зали на місце (Ю. Янов., І, 1954, 22).
◊ Бас урва́вся — не стало сил, змоги. Либонь тепер урвався бас!.. Земля родити перестала… (Мирний, V, 1955, 287); У нього б стало коштів захопити й поміщицький шмат, та бас урвався йому несподівано й нагло, — він повісився (Ю. Янов., Мир, 1956, 87); Ба́сом диви́тися (погляда́ти) — дивитися, поглядати недоброзичливо, з неприязню. Мовчить [Гризота], тільки дивиться басом та сопе (Речм., Твій побратим, 1962, 20); На бас бра́ти кого — піднімати, брати кого-небудь на сміх.
2. Струнний або духовий музичний інструмент з низьким ладом. На улиці скрипка й бас, пусти, мамо, хоть на час (Сл. Гр.).
3. баси́, і́в, мн. Найнижчі лади музичного інструмента. Оркестр гуркотить тихо на басах (Н.-Лев., III, 1956. 307); В акордеоні були розбиті баси, але основні клавіші були справні (Собко, Кавказ, 1946, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 108.