БАРА́Н, а́, ч.

1. Самець вівці. Кучерявий баране, Чого гаєм скачеш? (Чуб., V, 1874, 244); Вони знали господаря свого, сі барани і ягниці, і з радісним беканням терлись до його ніг (Коцюб., II, 1955, 334).

Мов (як) бара́н на нові́ воро́та, диви́тися, (ви́рячитися і т. ін.), зневажл. — дивитися на кого-, що-небудь, виявляючи повне нерозуміння, здивування. Петро мовчав, тільки втелющився в Хлипала, мов баран на нові ворота (Збан., Єдина, 1959, 192);

Як бара́н в апте́ці [розумі́тися на чому, розбира́тися в чому і т. ін.], ірон. — виявляти цілковите незнання якої-небудь справи.

2. Дика травоїдна тварина з довгою шерстю і вигнутими рогами, що живе у відкритій гірській місцевості. Гірський баран.

3. лайл. Про нерозумну, слабодуху людину. [Нартал:] Чому він їм не наступив на шиї? ото б то дякували!.. Барани! (Л. Укр., II, 1951, 489).

4. розм. Гребінь замету, крижини. На димарі повикручувало такі кудлаті барани, — і не пізнати, чи то людське житво, чи навернуло таку кучугуру снігу?.. (Мирний, III, 1954, 10); // М’ясиста середина кавуна. Кавун хруснув і розколовся зигзагами на дві рівні половинки. — Яку береш? — Та все одно, — сказав Альоша. — Бери ось цю, вона з бараном (Мик., II, 1957, 191).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 103.

Баран, на, м.

1) Баранъ, самець овцы. Вас. 197. Чуб. І. 129. Овечку стрижуть, а баран дріжить. Посл.

2) Названіе вола съ загнутыми назадъ рогами. КС. 1898. VII. 44.

3) Родъ игры въ мячъ. КС. 1887. VI. 462.

4) Седьмая фигура при игрѣ въ мячъ, называемой стінка. КС. 1887. VI. 462.

5) Цилиндръ въ воротѣ, барабань, на который наматывается канатъ. Лубен. у. МУЕ. I. 45.

6) Пѣнистая волна, вздымающаяся въ узкомъ мѣстѣ рѣки. Вх. Пч. ІІ. 25.

7) Кудреватые гребни наметеннаго снѣга. Вітер рве й перекидає сніг через оселю; а не димарі повикручувало такі кудлаті барани… Мир. Пов. І. 113. Ум. Баранець, баранчик. Ув. Баранище.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 28.

бара́н —

1) (зменшено-пестли­ве — бара́нчик) самець вівці; у дав­нину баран (він же овен) — символ чоловічого першо-початку, творчої енергії, родючості, оновлення, багатства, достойності, тому його зображенням прикрашали ножі, поясні бляхи, керамічний посуд; баранячі роги — емблема земної рослинності, її пробудження і розквіту навесні; баран з «великими рогами» часто є персонажем замовлянь; водночас тварина висту­пає уособленням глупоти й упер­тості («баран бараном», «не робись бараном, бо вовк з’їсть»); у народі також символ невинності (як вівця і ягня), особливо у порівнянні з вовком (від християнського сим­волу Агнець Божий, тобто Христос); також символ завзятості («хо­дить, як овечка, а буцяє, як баран»). Кучерявий баране, Чого гаєм скачеш?(пісня); Овечку стрижуть, а баран дрижить (приказка); Не будь бараном, а то й вовк не з’їсть (приказка); Добрий баранчик, та пововчому виє (прислів’я);

2) не­розумна, нетямуща людина; ду­рень. Дурний як баран; фразеологізми, мов (як) бара́н на нові́ воро́та (ди́виться, ви́рячився і т. ін.) — дивиться на кого-, що-небудь, ви­являючи повне нерозуміння, зди­вування; як бара́н в апте́ці (розумі́ється, розбира́єтьсяі т. ін.) — виявляє цілковите незнання якої-небудь справи;

3) рід народної гри в м’яч;

4) сьома фігура при дитячій грі в м’яч, що називається стінкою (див.);

5) (з великої літери) народ­на назва сузір’я Овена.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 26.